Тополина

Буйний вітер гне додолу, високу тополю,
А тополя не здається, росте серед поля.
Росте собі, зеленіє, вітру не боїться,
Біля тої тополини, стежиночка в'ється.

В чистім полі по стежині, хлопці гомоніли,
Із сусіднього села на танці ходили.
І в коханні зізнавались молодим дівчатам,
А дівчата соколикам в серця западали.

Ця тополя була свідком і бачила сльози,
Які падали на землю, зеленіли роси.
Зорі ясно, так світили, серця завмирали,
Обіймали цю тополю і пісні співали.

І сьогодні тополина, стоїть серед поля,
Заросла стежина та, бур'яном у пояс.
Як раніше все цвіло, раділо й співало,
То тепер все заросло, село занепало.

Хай жита шумлять, як море, у полях розлогих,
Хай волошки сині, сині, розквітнуть у полі.
Нема кращого у світі, як квітують маки,
Море квітів польових принесуть до хати.