Минусовка «Абіє – Польська».

 

Я зав`язую хусткою очі твої,
Я блукаю між звиклих вівторків.
Що я винна тобі, крім своїх недослів?
Крім своїх недослів, недослів-недоторків.
Зазираю у день, заплітаю у ніч
Недоказані рими, рими, ми діти.
Наші юні уста вмить скував параліч,
Ми пульсуючі нерви пульпіту.

Ми незламні борти, наша пристань маяк,
Наші помисли руки світанку.
І чи в світі когось ще кохатимуть так?
І чи вистачить простору нам тут?

Не кохав лише той, хто не страчував мін.
Нам крилатим всі зорі скарбами.
Я простий децибел поліфонії стін
Між гармоній і звуків рядами.

Та знаходжу себе між людськими кістками,
Де стирчить папірос в таємниці від мами.
У кишені затертій, одинокий, на дні.
Запитаєш однак що ти винен мені?

Анічого взамін, анічого, крім мін.
Окрім слів-недоторків змін.
Анічого взамін, анічого, крім мін.
Окрім змін