Минусовка «Матвийчук Анатолий – Присвята батькам».

 

Так несподівано, так романтично,
Музика знову мені награє
Про незабутнє, казково-магічне,
Про веселкове дитинство моє.
Білий туман яблуневого саду,
Радісний світ весняної краси,
В тихім саду солов’їні рулади
І найдорожчі батьків голоси.
Більшого щастя не варто й шукати –
Сонячний промінь застиг на щоці...
Ліва долоня в долоні у тата,
Права долоня у мами в руці.
Юності час божевільно-шалений,
Час почуттів і найперших невдач.
Тато казав – "Ти ще, синку, зелений!
Мама просила – "Синочку, не плач..."
Я ображався, тікаючи з дому,
Їхні поради я чути не міг,
Та проминало усе – і потому
Я повертався на рідний поріг.
Всі ми з роками стаємо мудріші,
Згадуєм часто минуле своє
І у нічній зачарованій тиші,
Пам’ять забути про них не дає.
Все проминає – і осінь, і літо,
Тільки одне нам дано навіки:
Всі ми на білому світі ще діти,
Доки живі наші сиві батьки.

---

Текст добавил(а): gennadij1234